Бій під Крутами – героїчна сторінка в історії Української держави
29 січня виповнюється 97 років з часу бою на залізничній станції Крути між військовими підрозділами Української Народної Республіки та російською більшовицькою армією.
Битва під Крутами – один із важливих сюжетів української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова подія.
Бій під Крутами відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ма київськими студентами, що захищали підступи до Києва.
У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою.
Українці втратили вбитими, пораненими, полоненими 250-300 вояків і 10 старшин. При відступі одна чота (взвод) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки громадянської війни. Він показав, що ця війна ведеться за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової війни воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції. На похороні президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями.
Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її.
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році, на місці бою встановлено пам'ятник. А з нагоди 80-х роковин бою монетним двором було випущено в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.
Україна пишається молодими Героями.
Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща.
Вічна їм слава.
