Прощаймо один одному завжди

Дата: 11-06-2014, 12:00 | Автор: Відділ гуманітарної освіти та виховання

Від чого так повіяло теплом? Від чого на краплину сонця, на краплину щастя збільшилось у світі? Від чого на краплину радіснішим стало наше життя? Так, навіть від одного доброго слова стає краще й тепліше на душі.

 

А чи завжди ми буваємо добрими одне до одного?.. Один мудрець сказав, що людина - це її вчинки. Усе своє життя люди пізнають, що таке добро і зло, гарно і погано… Але шлях до доброти непростий і не завжди легкий, тому треба вчитися доброти, учитися бути уважними до людей, берегти і дбати одне про одного.

 

Здавна на Землі цінувалося праведне життя - життя чесне, щире і правдиве. Завжди користувалися повагою люди, готові прийти на допомогу, добрі, привітні, ввічливі, тактовні, вдячні, чесні, терпимі, щедрі. Дуже важливо вміти втриматися від шкідливих звичок, учинків та лихих намірів. 

 

Очевидно, ви знаєте, що за свої вчинки треба відповідати перед Богом, людьми, своєю совістю. Зло завжди буде покарано… Але як учинити щодо людей, які нас образили? Відповісти образою на образу? Помститися?

 

Відомстити тому, хто тебе образив, - це природна реакція будь-якої людини. Іноді все, про що думає потерпілий, це - як «зрівняти рахунок», віддати болем за біль. А християни говорять, що потрібно вчитися прощати одне одному. 

 

Коли людина відчуває сильну образу, прощати нелегко. Нелегко було й Христу помирати на хресті, щоб Бог міг простити людству його гріхи. В Євангелії від Марка, 15:21–37, ми читаємо, як страждав Ісус, помираючи на хресті, щоб кожен, хто повірив у Нього, був прощений і мав життя вічне. Син Божий мав таку здатність прощати, що Він молився навіть за римських вояків, які прибивали Його до хреста.

 

Про необхідність прощати Ісус говорив багато разів. Одного разу Його учні стали сперечатися про те, скільки разів потрібно прощати того, хто образив. Ісус відповів, що цьому немає обмеження: стільки разів, скільки людина хоче, щоб Бог простив їй самій, вона повинна прощати іншим. У Господній молитві Ісус вчить прощати іншим, як Бог прощає нам самим.

Біблійна історія про Боже прощення «Прощена грішниця», Ів. 8:1–11.

 

Одного разу, коли Ісус сидів біля храму й навчав народ, до Нього привели звинувачену в перелюбі жінку, щоб її засудити. Ця жінка порушила закон подружньої вірності й була схоплена на місці злочину. За зраду своєму чоловікові за законом Мойсея її слід було побити камінням до смерті.

 

Бідна жінка ховала обличчя від сорому й не знала, як підняти очі на Ісуса. Ті, хто привів її, голосно кричали й розмахували руками. Вони були готові негайно виконати закон і побити її камінням. Але Ісус у цей час, нахилившись низько, щось писав на піску. Він ніби не звертав уваги на тих людей, які привели жінку. Здавалося, що Він зайнятий Своїми думками й не чує всіх їхніх звинувачень.

 

Коли ж обвинувачі почали наполегливо вимагати відповіді, Ісус, піднявши голову, сказав їм те, чого вони ніяк не чекали почути. На їхню думку, Ісус, якщо Він справді шанував закон, повинен був так само засудити жінку. Але Ісус, звертаючись до них, сказав: «Хто з вас без гріха, - нехай перший на неї каменем кине!»

 

Обличчя обвинувачів завмерли від здивування, адже такої відповіді вони не очікували. Спокушаючи Ісуса й бажаючи звинуватити Його хоч у чому-небудь, вони опинилися винні самі. Жоден із обвинувачів не міг сказати, що він безгрішний. Ймовірно, всі вони знали свою провину, і ці справи тепер спливли в них у пам’яті. Опустивши голови й ховаючи очі, вони всі, починаючи зі старших і закінчуючи молодшими, почали залишати майдан. Жінка, побачивши, що її обвинувачі розходяться, підняла голову. Навколо неї нікого не було, окрім Ісуса, який продовжував щось писати на землі. Коли затихли кроки останнього з обвинувачів, Ісус підвів голову й подивився на жінку. Та, розгублена, стояла на місці, не знаючи, що їй робити. Ісус добре розумів стан її душі і, щоб вивести її з цього стану, запитав: «Жінко, де твої обвинувачі? Чи засудив тебе хто-небудь?».

 

Жінка, дивлячись на Ісуса, відповіла: «Ніхто, Господи».

 

І тут же Ісус додав: « Не засуджую й Я тебе. Іди, але більше не гріши!»

 

Світло любові Христової пролилося на душу бідної грішниці. Вона зрозуміла, що безумовне прощення міг дарувати тільки Бог в особі Ісуса Христа. Як радісно було жінці відчувати себе прощеною і вільною!. .

 

При покаянні людина отримує Боже безумовне прощення. Надалі стосунки людини з Богом прямо залежать від її ставлення до інших (Мк. 11:25–26).

 

Ми повинні прощати інших, оскільки Бог простив нас в ім’я Христа. «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Отже, безумовне прощення приходить через безумовну любов Божу.

 

Зло породжує тільки зло… Кращим за помсту є прощення. Тому треба вчитися перемагати свій гнів, бути поблажливим, терпимим до ворогів і не брати прикладу з тих, хто вас зневажає чи кривдить. Здатність людини прощати ближньому зло, не мститися йому, утримуватися від сварки - свідчить про силу та красу людської душі.

 

З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, милосердя були основою життя, і про це народ висловлювався в усній народній творчості.

 

Прислів’я та приказки про добро і зло:

 

-Добро довго пам’ятається; 

-Хто людям добра бажає, той і собі має; 

-Не одежа красить людину, а добрі діла; 

-Зла людина зліша вовка; 

-Робиш добро - не кайся, робиш зло - зла і сподівайся; 

-Злі язики страшніші зброї; 

-Поведінка - це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя;

-Мудра людина не завдасть образи, а мужня не стерпить її (тобто розумна людина ніколи нікого не зневажатиме та зверхньо не ставитиметься до інших).

 

А чи знаєте ви, що слово - це справжнє диво. Воно може бути другом, а може бути ворогом. Словом можна потішити, підбадьорити, підняти зі зневіри людину, а можна образити, завдати смутку, поранити і навіть убити. Ось як образно і вдало висловлюється про слово великий педагог, письменник В.Сухомлинський: «Слово - найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію й одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину».

 

1. Правила доброти.

-Подивися навколо — хто потребує поради, доброго слова, співчуття, допомоги.

-Постав себе на місце іншого. Зрозумій і виконай його бажання. Прощай помилки іншим. Принеси іншому радість.

 

2. Правила чесності.

-Сказав - зробив.

-Помилився - визнай.

-Забув - попроси пробачення.

-Говори те, що думаєш.

-Не впевнений - не обіцяй.

-Не можеш сказати правду - поясни, чому.

-Не видавай чужу таємницю.

 

3. Правила ввічливості.

-Ввічливість - це вміння поводитися так, щоб іншим було приємно, затишно з тобою.

-Будь завжди привітним: вітайся при зустрічі, дякуй за допо¬могу, відходячи - попрощайся.

-Не примушуй за тебе хвилюватися. Ідеш — скажи, куди йдеш та о котрій годині повернешся.

-Не капризуй і не бурчи. Твоє капризування може зіпсувати настрій іншим.

 

                                                           

 

Підступне зло на Землі, але невтомні й непереможні сили добра. А починається боротьба зі злом найперше з подолання у собі таких простих, звичайних, загальнолюдських вад як заздрість, лінощі, байдужість, нечесність, хитрість, лукавство. 

 

Пам’ятайте! Щоб люди поважали вас, приязно ставилися до вас, завжди дотримуйтеся золотого правила вихованості: «Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас!»