» » 8 червня - День Святої Трійці (День Зіслання Святого Духа, Зелена неділя, П'ятдесятниця)

8 червня - День Святої Трійці (День Зіслання Святого Духа, Зелена неділя, П'ятдесятниця)

Дата: 6-06-2014, 16:12 | Автор: Відділ гуманітарної освіти та виховання

Одне з головних християнських свят, яке у православ'ї входить до числа дванадцяти свят. В Україні Трійця є державним святом.

 

Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю. 

 

З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Пасхи і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят. 

 

Свято пов’язане із старозавітним юдейським святом, так само, як і новозавітна Пасха пов’язана із Пасхою старозавітною. За легендою, у п’ятдесятий день після виходу народу ізраїльського із Єгипту, Бог на горі Синай дарував людям Закон. І так само в п’ятдесятий день після Воскресіння Христового сталося народження Церкви. Тому цей день, День Святої Трійці, День П’ятидесятниці, також називають і Днем народження Церкви. 

В цей день на апостолів та учнів Христових зійшов Дух Святий, той Дух, сходження якого обіцяв Христос ще перед Своїми стражданнями в Гефсиманському саду: «Краще для вас буде, коли Я піду до Отця і прийде Утішитель – Дух істини, якого пошлю від Отця». І ось, коли Господь вознісся на небеса, він послав Свого Святого Духа на учнів і апостолів. Власне, звідси пішла назва свята – День Святої Трійці. (День трьох проявів, ликів Всевишнього - у вигляді Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа).

 

Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб в році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими гілками.

 

Від VII ст. зберігся опис найдавнішого чину богослужіння П'ятидесятниці в Ієрусалимському канонарі (Статуті) грузинською мовою. Цей чин має такі ж літії, які описані в Сильвії, і в них даються зародки сучасних трьох уклінних молитов, що читаються нині на святковій Вечерні. У Статуті Великої Константинопольської церкви (IX ст.) є повний чин богослужіння на день П'ятидесятниці для Східної Церкви. Це одне із найурочистіших богослужінь у році, має ті самі особливості, що і богослужіння Великодня і Різдва Христового.

 

Особливу урочистість додавав святу П'ятидесятниці звичай древньої Церкви робити в цей день хрещення оголошених. У IV ст. Василем Великим були складені уклінні молитви, що читаються на святковій Вечерні, що з'єднується з Літургією.

 

Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. 

 

Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа. У Католицькій Церкві свято Трійці відзначають наступної неділі після свята П'ятидесятниці, коли святкують сходження Святого Духа на апостолів. Після Різдва і Воскресіння Христового це свято належить до найбільших свят церковного року. Святковий день Святої Тройці називається П’ятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на Апостолів сталося в п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.

 

Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят. 

 

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою. 

Як і всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев. 

До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясен, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання. 

 

Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку. На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господарів. 

Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю». 

 

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду. 

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези. Вранці, у Зелену неділю, дівчата беруть харчі, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень: 

По саду ходжу, виноград саджу, 

Посадивши, та й поливаю, 

Ой, поливши, та й нащіпаю, 

Нащіпавши, віночка зів’ю, 

Віночка звивши, на воду пущу: 

Хто вінка пійме, той мене візьме… 

Хлопці можуть допомагати – кожен своїй дівчині – завити вінок на березі. 

Ой, зав’ю вінки та на всі святки, 

Ой, на всі святки, на всі празники… 

На всі святочки, на годовії і на роковії… 

   

Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо. 

 

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай, їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками. 

 

Загалом свято Трійці окутане багатьма язичними традиціями та віруваннями. За деякими з них ми можемо довідатися, що купатися на Зеленому тижні заборонено, так як русалки можуть залоскотати. Навіть в поле чи ліс на Зеленому тижні ходити не варто одному, так як в житі чи пшениці також русалки можуть залоскотати.

 

Багато хто на Трійцю по різному намагався задобрити русалок: ставили на вікна гарячий хліб, замішаний на свяченій воді, і розвішували на деревах полотна. Люди вірили, що русалки наситяться запахом хліба, а з полотна пошиють собі сорочки, й не будуть такими злими.

 

Щоб не розгнівати русалок, у четвер, на Зеленому тижні, в так званий Русалчин Великдень, або Сухий четвер, нічого не роблять, інакше помста русалок буде жорстокою. І в жодному разі не можна ламати й пиляти дерева, косити траву.

Були також традиції ворожіння на Зелений тиждень. Наведемо деякі з них. Дівчата, взявши із собою барвінок, полин і любисток, вирушали ворожити і плести вінки на поле, до озер та річок. На другий день Зеленого тижня вінки плели для кожного члена сім'ї. Потім приносили додому. Чий вінок до неділі не засохне, тому довго жити. Вінки кидали на воду й дивилися: якщо чийсь вінок потоне – того спіткає лихо. Також, на Русалчин Великдень дівчата плели вінки з конвалій, незабудок, волошок і потайки йшли із ними до лісу, там кидали вінки на дерева, тому що вірили, що русалки пошлють їм багатих наречених. Деякі з традицій дійшли до наших днів.

 

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів. 

 

Хоч Зелені свята пов`язані з теплою погодою, але в народі застерігали: «До Святого Духа не кидай кожуха». Та що б там не було, а Зелені свята таки відчиняли ворота красному літу. «Трійця, - казали, - трьома святами багата: квітами, травами і рум`яним літом».

 

Сьогодні це свято хвилює нас так само, як і наших далеких прародичів. Чи не тому, що в ці червневі дні кожне зіллячко напоєне сонцем і теплом, сповнене жагою жити й родити, цвітуть жита і буяють квіти? Природа, сягнувши в червні зеніту квітування, ніби стверджує, що життя вічне, невмируще. І кожне людське серце в унісон з природою переймається цією вірою. У ці свята ми вдовольняємо одвічну потребу людської душі - спілкуватися з живою природою. 

 

Нехай цього дня у кожній оселі буде святково й зелено, і в кожній душі - радісно й сонячно!