«Лялькове диво» — мистецтво, що говорить душею
"Війна душу рве,
А вона вишила цвіт
На власній рані…", – ці слова стали лейтмотивом зустрічі та епіграфом до життя волонтерки з Рубіжного на Луганщині, майстрині, людини з великої літери — Олени Хмельницької, відкриття виставки робіт якої відбулося в стінах Західноукраїнського національного університету.
З 2014 року Олена підтримує поранених бійців, допомагає родинам захисників, навчає дітей людяності, проводить арттерапевтичні майстер-класи. З початку повномасштабного вторгнення залишила рідну домівку, але не залишила творчість, продовжує діяти та творити в Тернополі.
Жінка, яка творить навіть тоді, коли болить, бо дім та рідне місто зруйновано, бо рідна людина на війні, бо гинуть близькі та знайомі. Не просто майстриня, а берегиня традиції, яка несе красу української душі крізь війну, творячи світло. Колекція мотанок «Лялькове диво» пані Олени вражає красою та символізмом. Це обереги пам’яті, голоси втраченої домівки, молитви за рідних на фронті, символи любові до життя, яке триває попри біль. Ці ляльки народжуються з молитви, пам’яті, любові до Батьківщини, зраненого серця та незламної віри. Кожна — окремий всесвіт, образ, що має свій голос, характер, символ.
Співпраця пані Олени з класичним університетом Тернополя триває впродовж кількох років. Саме вона, разом із ветераном російсько-української війни Володимиром Симанишиним, провела незабутні "Уроки Людяності" — зустрічі, які відкрили серця студентів і викладачів. Саме за її ініціативи відбулися благодійний захід "Слава незламним героям!", виставка картин та фото з арттерапії поранених воїнів, майстер-клас з малювання для родин загиблих героїв, а також круглий стіл "Безбар’єрність у свідомості громадськості в умовах війни" у співпраці з громадською організацією «Воїни світла. Рубіжне», яку очолює пані Олена.
Відкрила виставку «хрещена мама» ляльок, як її називає пані Олена, — директорка департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА Світлана Байталюк, яка підтримує творчість авторки та допомагає дарувати лялькам життя у серцях людей.
На заході прозвучали рядки хоку, які народились у душі Ірини Скасків, спеціаліста 1 категорії навчально-наукового центру соціально-психологічної підтримки та резильєнтності — у відповідь на голос мотанок. Ці ліричні рядки стали мостом між словом і формою, між відчутим і створеним.
Як символ вдячності та єдності прозвучали чудові українські пісні у виконанні учасниць театру пісні «Для тебе» ЗУНУ, студенток Вероніки Бесараб та Вікторії Шевчук. А провела захід учасниця творчих колективів університету, студентка Ірина Шегеда.
Щиро вдячні пані Олені за її силу духу, за мистецтво, що не мовчить, за здатність перетворювати біль у світло. Запрошуємо студентів та працівників університету до перегляду експозиції упродовж травня та роздумів над тим, яку історію розповідають мотанки особисто кожному з нас.
А унікальним продовженням нашої співпраці стане участь університету у Всеукраїнському фестивалі ляльки-мотанки, де студенти намалюють мотанку на великій гільзі — як символ перетворення війни, болю, руйнування на світло та творчість.
