Історичний календар
Володимир Лучаківський - перший бургомістр-українець Тернополя.
«На початку 1870-х років найвизначнішою постаттю поміж українців Тернополя і взагалі Поділля був молодий тоді адвокат Володимир Лучаківський. Активно займався народними справами і його призначили посадником (бургомістром) Тернополя, що у той час було немислимо, щоб українець обійняв таку високу посаду. Але це сталося завдяки його поміркованій політиці, вмінню дипломатично вирішувати проблеми, високій освіченості та авторитету серед різних верств населення», - так згадується перший тернопільський бургомістр-українець у тогочасних джерелах.
Володимир Лучаківський народився 19 березня 1838 року в с. Ременеві на Львівщині в родині парафіяльного священика Дмитра Лучаківського і Антоніни Дольницької. Невдовзі сім’я переїхала у село Довжанку поблизу Тернополя, де батько отримав нову парафію.
Великі природні здібності допомогли йому з відзнакою за відмінне навчання закінчити Тернопільську гімназію – відомий центр публічного виховання молоді з якого вийшло «найбільше з усіх галицьких гімназій інтелігентних українців».
Після навчання у Львівському університеті на правничому(юридичному) факультеті, В. Личаківський у 1862 році в м. Тернополі відкриває свою адвокатську контору, ставши в 24 роки єдиним адвокатом-українцем у місті.
Те, що в березні 1896 р. Лучаківського одностайно обрали бургомістром Тернополя (наперекір усім передбаченням), стало справжньою сенсацією у тодішньому політичному житті Галичини. «І хоча в ХІХ—ХХ ст., як згадує у II томі «Шляхами Золотого Поділля» Микола Новіна, не було випадку в Галичині, щоб українського діяча обрано насадником (бургомістром) більшістю міста, то в Тернополі стався виняток і доктора Володимира Лучаківського вибрано насадником Тернополя. На цьому пості пробув він до кінця XIX століття».
Переміг поміркований прагматик, який виділявся не лише освіченістю і високою моральністю, але й звичайною людською добротою і безкорисливістю. В.Лучаківського знали в місті як людину вельми доступну і чуйну до потреб кожного, шанували за щиру товариськість і жертовність в ім’я інтересів громади. Завдяки багаторічній адвокатській практиці, він, як ніхто, умів вислухати людину, відчути її болі та біди. Тому-то на виборах міського посадника багатонаціонального міста це була постать найбільш компромісна та об’єднавча.
Багато зусиль спрямував він для розквіту міста як муніципалітету.
Про це багато написано у виданнях тих років, зокрема, про економічні перетворення, розпочаті з ініціативи влади Тернополя, яку очолював бургомістр-українець. Наприклад, у 1897 р. він уклав угоди з фірмами Відня і Будапешта про будівництво у Тернополі електростанції і запровадження в місті електричного освітлення. До того часу вулиці десятки років освітлювалися нафтовими лампами на стовпах.То був перший видатний успіх мера Лучаківського, коли на вулицях встановили близько трьохсот великих та малих електросвітильників. Значні роботи довелося виконати на вулицях міста, але вже на початку лютого 1901 р. комісія з Відня прийняла першу міську електромережу, а 15 лютого (про це як сенсацію повідомляли газети Галичини та всієї Австрії) на вулицях старовинного Тернополя запалали електричні лампи.
Після цього електрифікували будинок міської ради, готелі, ресторани, житлові будівлі. І взагалі за бургомістра Лучаківського 30-тисячне місто швидко почало розвиватися в усіх сферах. Приступили до будівництва міської каналізації.
Магістрат з ініціативи Лучаківського вирішує створити парк відпочинку для городян, відкрити в ньому "Літній театр”. Місто поступово змінює своє обличчя: на місцях, де стояли старі халупи, повсюди починають будувати кам’яниці. У 1903 р. народжується нова гарна вулиця — Пасаж Адлера (нині вул. Кульчицької). У нове приміщення переходить українська гімназія. Бургомістр особисто ініціював спорудження в місті водогону. Слідом за електрифікацією взявся за телефонізацію. Перші телефонні апарати були сенсацією в місті, розросталася телефонна станція. Вражає, за сучасними мірками, невелика кількість урядовців у магістраті, які відповідали за життєзабезпеченість міста. Але справним завжди був водогін, санітарний лікар обстежував джерела та криниці, у нічний час місто освітлювали ліхтарі, фіякри курсували вулицями регулярно, славилися на все Поділля своєю організованістю, порядком та особливою святковістю тернопільські ярмарки. А каналізаційна система, яку заклали австрійські інженери за часів В. Лучаківського, працювала бездоганно до Другої світової війни.
За підтримки австрійського уряду бургомістрові вдалося почати розбудову місцевої залізниці у напрямках на Збараж та Галич, що значно оживило розвиток міської економіки, пожвавішала торгівля збіжжям, худобою та іншою сільгосппродукцією. В Тернополі з’явилися нові підприємства, гуртовні, крамниці, значно активізувалося будівництво — господарське і житлове. Все це поступово допомогло вирішити проблему безробіття, особливо ж, коли розпочали видобування дешевого місцевого палива — торфу, величезна кількість якого залягала на південній околиці міста — Оболоні — і далі вздовж ріки на глибині 2-4 метри.
Поряд з успішним розв’язанням господарських завдань Володимир Лучаківський не цурався просвітницької роботи на ниві відродження національної культури, освіти, традицій, мови. Тривалий час, ще до того, як став посадником, Лучаківський був головою тернопільської філії товариства "Просвіта”. В 1888 року в місті розпочало свою роботу товариство «Руська Бесіда». Заходи «Руської Бесіди» славилися на все Галицьке Поділля. Частіше відбуваються велелюдні концерти української пісні та музики. На них з’їжджалося багато людей з околиць міста. На одному з таких концертів з нагоди ювілею Тараса Шевченка вперше виступила маловідома ще тоді Соломія Крушельницька. А згодом на ювілейному концерті міського "Товариства приятелів музики” Лучаківський навіть співав разом із Крушельницькою.
Улюбленим його дітищем був аматорський театр «Руської Бесіди», для якого він переклав із німецької та польської мов близько 20 п’єс, що в той період були основним репертуаром українського театру в Галичині. Він є автором оригінальних комедій «Іспит на мужа» та «Несподівані женихи». Писав вірші, оповідання, гуморески й дописи на актуальні теми, що їх друкував у «Альбомі», «Правді», «Зеркалі», «Ділі» та в перших виданнях «Просвіти».
Зі студентських років Володимир Лучаківський захоплювався етнографією. Як до практикуючого адвоката до нього часто приїжджали селяни з навколишніх сіл. Він міг годинами спілкуватися з ними, уважно слухав, давав юридичні поради, водночас занотовував у спеціальний записник легенди, бувальщини, прислів’я і приказки.. Результатом кропіткої праці стало дослідження «Причинок до етнографії Галицького Поділля» (1883р.). А його переклад із німецької «Карного закону» та зібраний матеріал до правової термінології використав у своєму словнику Кость Левицький.
Дослідники життєпису бургомістра-українця відзначають ще одну його заслугу: Лучаківський активно сприяв відродженню національної свідомості серед міщан-українців, пробудженню волі до боротьби за власну державну незалежність. У той час національна свідомість українців була досить низькою, багато родин ополячились, занепадала мова. І тут раптом Лучаківський на засіданнях громадської ради міста вперше починає виступати українською мовою. Як бургомістр, всіляко сприяє діяльності українських інституцій Тернополя. Його фахові знання допомогли відсудити на користь міщан великого маєтку Фундації кн. Острозького, яки мав велику земельну ділянку під самим м. Тернополем і в 1888 році запрацював на українську справу. Пізніше тут побудували притулок для убогих міщан.
Також він причетний до спорудження і відкриття приміщення Вищої реальної школи (нині тут гімназія ім. І.Франка). Цей будинок звели за кошти міської громади, і 16 вересня 1901 року відбулося його урочисте посвячення.
І ще одну важливу проблему вдалося вирішити енергійному бургомістру — довести до завершення міський довгобуд — шпиталь, якого десятиріччями чекала громада. Його, нарешті, ввели в дію і він понині служить тернополянам як лікарня швидкої допомоги. Однак чи не найбільшою гордістю Лучаківського було зведення просторої будівлі "Міщанського братства” з великою глядацькою залою, сценою і приміщеннями для бібліотеки та музичних занять. Ця споруда (зараз тут розташована обласна філармонія) на довгі роки стала центром українства в Тернополі та базою для культурного розвитку міщан.
Це був прорив української справи, успіх енергійного адвоката, бо в жодному іншому галицькому місті культурне життя не вирувало так, як у м. Тернополі.
Треба відзначити, що саме Володимир Лучаківський був одним із тридцяти передових українців, які хотіли схилити русофільську «Русску Раду» у м. Львові на позиції національні. А в 1885 році ті ж патріоти заснували у м. Львові першу українську політичну організацію «Народня Рада». Талант, політична воля, організаторські здібності, патріотизм тернопільського бургомістра вийшли за межі рідного міста. Помітною подією в м. Тернополі був приїзд у 1887 році на етнографічну виставку архикняза Рудольфа, престолонаслідника Австро-Угорської імперії. У парку «Новий город» (нині — Старий парк) були побудовані павільйони, що символізували традиційні типи народного життя. Виставка вдалася на славу. Одним із журналістів, які висвітлювали цю подію, був представник газети "Кур’єр львівський” Іван Франко, котрий ще до того часто спілкувався з Лучаківським і високо цінив його громадсько-просвітницьку діяльність.
Увага цісарського двору до міста, бургомістром якого був В. Лучаківський, засвідчила велике досягнення українців, показала імперії життєві, культурні та мистецькі досягнення Тернопільщини.
Помер Володимир Лучаківський 11 квітня 1903 року. У 1908 році тернопільський магістрат за щедрі заслуги на посту бургомістра завершив закладання парку здоров’я імені Володимира Лучаківського поблизу м. Тернополя (нині — с. Великі Гаї). У 1990-х роках міська рада на пропозицію комісії з перейменування вулиць та площ м. Тернополя назвала іменем колишнього бургомістра одну із вулиць міста, засновано фонд його імені та премію.
Лише сучасники змогли належним чином оцінити заслуги першого бургомістра-українця, котрий чимало зробив для піднесення культури свого народу у місті, більшість населення якого становили поляки і євреї. Він зумів згуртувати багатонаціональну громаду для виконання важливих для неї справ.