Пам’яті Василя Стуса
4 вересня 1985 року у радянському таборі в Пермському краю загинув видатний український поет та правозахисник Василь Стус. Його доля - яскравий приклад протистояня людини і тоталітарної системи, внаслідок якої борець гине, але стає символом для наступних поколінь.
Народився в селянській родині 8 січня 1938. Батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.
Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці вчителював в селі Таужне Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. У 1959 опублікував свої перші вірші.
По закінченню служби в збройних силах (1960) три роки працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», після чого 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві. Того ж року опублікував добірку віршів.
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність.
В 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до оталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.
Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.
Стусові, що перебував у концтаборі ч. 36-1 в Кучино Пермської обл., заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. В 1985 році Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.
28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч з 3 на 4 вересня він помер. Офіційна причина смерті Василя Стуса – переохолодження та зупинка серця. Проте все більшого поширення набуває версія за якою великого українського поета в тюремному карцері вбили наглядачі. Після смерті поховали на табірному кладовищі у Пермській області.Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.
І лише у 1989 році прах Стуса змогли перевезти до України. Поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. У 1990-му році Стуса посмертно реабілітували.
В 1991 році поета посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю».
26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Іменем Василя Стуса названо вулиці та площі в багатьох населених пунктах нашої країни.
За матеріалами Інтернет-ресурсів